Мудрі традиції щодо немовлят

Народження дитини ніколи не вважалося суто фізичною справою. Вивчаючи історичні джерела та пізнаючи древні закони, за якими приймалася дитина, стає зрозуміло, що повивальні бабки були не тільки вправними майстринями своєї справи, а ще й носіями таємних сакральних знань. Які тепер дійшли до нас тільки частково і втратили своє чарівне, обережне підгрунтя, а також і практичний сенс. Але. Багато із того, що робили наші бабки, та їхні попередниці - більш ніж актуально й дотепер.

1. Дитину не приймали руками. Не можна було торкатися її, щоби не "забруднити" своєю негативною енергією. Не дивлячись на те, що до повитух ставилися дуже високі вимоги щодо її моралі, та все ж, вважалося, що якусь погану інформацію можна передати чистій душі. Тому дитина приймалася в полотно (рушник), яким ще не користувалися. Далі йшли очищуючи і обережні обряди, які мали свої особливості в залежності від місцевості та ситуації із малям та мамою. Зараз ми знаємо, що цей обряд був не тільки необхідний для захисту дитини від негативної енергії, але й від патогенної флори, що могла б трапитися на руках людей або на полотні, що вживалося...

До речі саме цей рушник називали "Крижмо" - обов'язково воно повинно було бути довгим і білим, символізуючи його життєвий шлях.

2. Після народження, дитину замотували в батьківську сорочку. Вважалося, що це сприяло духовному єднанню поколінь. В сорочку батька дитини вдягалася, до речі, і вагітна, якщо вона чогось боялася, особливо коли він від’їжджав із хати. Сильна чоловіча енергія, яка як відомо є агресивною, давала відчуття захищеності та спокою. Наразі ми розуміємо, що в нашій одежі живе особливий набір мікроорганізмів, що захищають наше тіло. У новонародженого такого захисту нема. Тому, контакт з нашим тілом та з нашими речами, що ми носимо, дозволяє малюкові отримати цей бар'єр.

3. Рядно також клали і в купель до новонародженого. Зараз багато матерів, продовжуючи цю традицію, роблять те ж саме. Важко сказати точно, яку саме обережну роль виконував рушник при купанні дитини. Скоріш за все, вода, яка запам'ятовує всю інформацію, на перший час є також загрозливою для чистої дитини. Хоча мати й намагається слідкувати за всіма вимогами традиції - набирати непочату воду, за схід сонця, в спеціальну ємність, та все ж добавляє й залізо (в деяких районах навіть ніж або голку), й обережні трави і звичайно рушник! З точки зору практичної вигоди, дерев'яне корито могло пошкодити тонесеньку шкіру дитини, тому рядно на дні захищало і чисто фізично.

4. Звичайно, оберіг вішався і на колиску немовляти. Пізніше для цього стала використовуватися і фата, яку зберегли з весілля. Зараз ми купляємо спеціальні пологи на ліжечко та коляску, використовуючи їх за призначенням - від пилу та світла, від комах та небажаних очей. Такий оберіг використовувався і в церкві, коли дитину йшли хрестити. Наразі використання обрядового рядна є неодмінною частиною хрестильного обряду. Нажаль, ми купляємо готові, енергетично інертні речі, які не несуть за собою ніякого охоронного підтексту. Це лишень праця китайської фабрики, що найбільше сподобалася покупцю... Але ж, найкращий оберег - вишитий власноруч, до якого вкладена вся любов і турбота. А практична польза – це вторинне.

5. І нарешті, в рушнику носили дітей. Звався він «гайтка», носили дитя, коли треба було працювати на полі, або сходити в гості або по інших справах. Це було необхідно – авжеж не було візочків. Наразі ми з вами також маємо можливість використати цю мудру річ, що дожила майже незмінною до наших часів. Зараз вона називається слінг. Слінг-шарф, а також його спрощена форма – слінг с кільцями – є дуже зручною і актуальною річчю. Сучасні переноски та рюкзачки, є недолугою спробою вдосконалити перевірену століттями методику, бо багато фахівців вважають їх недосконалими і навіть небезпечними для малюків.

На більшій відстані дитятко носили в гайтці (довгий вишитий рушник). Гайтки допомагали жінці носити дитя аж до 50-их років ХХст. Один кінець гайтки обмотували навколо подушечки з дитиною, а другий кінець жінка перекидала собі через плече і обмотувала його навколо загорнутої дитини. Таким чином у матері були завжди одна рука вільна і малюк тримався не на руках, а на обгорнутому плечі.

В останні десятиліття, було як ніколи модним плюндрувати історичні знання та знецінювати знання наших предків. Можливо це було спробою заспокоїти людей, що масово переселилися із своїх сіл в бетонні домівки, виявившись відрізаними від всього, що вони знали і у що вірили. Нова релігія під назвою «наука» заволоділа світом і винайшла свої закони. І як завжди, нові місіонери нового культу всіляко зводили додолу те, що проповідували попередники. Так повивальні бабки стали «неосвіченими криворучками», а тисячолітні традиції – забобонами та нісенітницями. Однак, це тільки на перший погляд… тільки якщо не дивитися на них з шаною, намагаючись осягнути глибину знань наших предків.

Юлія Шушайло, "Чудо в домі"